Сьогодні на англійській мові вивчали тему “Політична структура України, Сша, Англії”. Згодом зійшло на: “Війна США проти Россії, або з ким краще”. Учителька так розхвилювалася, що в розмові про НАТО аж на російську перейшла. Наша вчителька - типовий приклад бабусі-фанатки якоїсь церкви або партії. Які ж вони кумедні, люди! =))
Ось помітив, що українського, справді українського фентезі не їснує поки що. А я дуже полюбляю цей жанр. Вирішив дещо спробувати.
Просто якось написалось, можна сказити крик душі. Прошу прокоментувати.
Чом сильно так болить душа,
За рідную, святую Україну?
Чом туга серце ріже без ножа?
Чом думи розум мучать без упину?
Чого ми всі зрусічені тепер,
А справжніх патріотів не зосталось?
Народе український, ти не вмер,
Та духу твого може вже й не стало.
Чого мені так сумно на душі?
Чи я забуть не можу українську,
Закинути шевченкові вірші,
Забуть історію народа сиротинську?
Не можу. Та й не хочу забувать.
А хто забув, тому прокльон, прокляття!
Довіку буду теє пам’ятать,
Поки іще горить моє багаття.
Recent Comments