Записи палаючого серця

Я живу на сході україни, а отже мушу балакати російською мовою. Довкола багато хто розмовляє російською. Та це не булаб така вже біда, коли б українська не вважалася “селюківською” на відміну від “гарадской” російської мови, коли б не було такої зневаги. Головне, що таку думку розповсюджуюсь люди, чиї життєві пріорітет - “крутізна” та “бабло”.І їм вдаеться перконати багатьох у непотрібності української мови. Дуже боляче на таке дивитися, іноді ледь втримуєшся щоб не дати в пику. Такі люди і російською до ладу не вміють мовити, я думаю то не є захисники російською, кому такі захисники потрібні. Таких людей чомусь багацько в нас, на відміну від свідомих українців.Інші люди, які ворожо ставляться до української мови, то є люди які не можуть перейти на українську, мотивуючи тим, що важко вчитися та міняти тип мислення. І коли такій людині кажеш щось про розвиток української мови, вони відразу починають волати про утиснення російської. Їх не можна переконати майже ніколи, що мені однаково до російської мови і зла я не бажаю російськомовним. Інколи дуже заважають трохи розповсюдити українську мову. Та найбільше людей, які хоч не такі дошкульні, та саме явище їх їснування дуже погане. То люди, котрі байдуже ставляться до рідної мови, і котрим всеодно, як розмовляти, плювати на історію та не цікава культура. Таких найбільше, і саме таких людей часто можна навернути до патріотизму. Серед них особливо вирізняються люди, які у душі патріоти та за нестачею інформації не цікавляться нічим. Їхню увагу найлегше привернути. У суцільному оточенні важко розмовляти (а я десь за 100 км від кордону Росії живу) , сам усе розумієш, а люди іноді ні.