Українське @ Записи палаючого серця

Лют. 29

Українське

Ось помітив, що українського, справді українського фентезі не їснує поки що. А я дуже полюбляю цей жанр. Вирішив дещо спробувати.

Розділ І
“…серед них завжди були так звані “характерники”, котрих ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали. Такі “характерники” могли відмикати замки без ключів, плавати човном по підлозі, як по морських хвилях, переправлятися через ріки на повстині чи рогожі, брати голими руками розпечені ядра, бачити на кілька верстов навколо себе за допомогою особливих “верцадел”, жити на дні ріки, залазити й вилазити з міцно зав’язаних чи навіть зашитих мішків, “перекидатися” на котів, перетворювати людей на кущі, вершників на птахів, залазити у звичайне відро й пливти в ньому під водою сотні і тисячі верстов”
Д. І. Яворницький, “Історія запорізьких козаків”
Іноді люди зовсім не такі, якими ми їх вважаємо. Іноді речі зовсім не такі, якими ми їх бачимо. Більшість людей не бачать того. Але іноді - зовсім-зовсім рідко - з’являються люди, що бачать справжню сутність усього. Вони є усюди. Вони є серед нас. І коли ти дивишся на людину, то чи можеш ти сказати, хто вона є насправді?
Серед безкрайнього степу повільно рухалися три постаті на конях. Палюче сонце виблискувало на небосхилі, а повітря, наче застигле у кисіль, забивало груди. Степ стілився сірим килимом, і кущі на невеличких пагорбах здавались хижими марами, що от от стрибнуть на тебе. Та козаки, не зважаючи ні на що, їхали степом. А ясна зірка Сонце палила так, що здавалось от от степ займеться і вистрибне червоним полум’ям.
- Чи скоро вже, батьку доїдемо? - питав наймолодший козак. Але старий дід, схожий у своїй старості на дуба, лише посміхавсь у вуса та багатозначно мовчав. Козаки їхали
Сонце виринало з під землі, і знов під нею ховалося, дні спливали. І от одно разу на обрії щось з’явилося. Спочатку не видко було, що то є, і козаки терпляче вдивлялися у далечінь. Вдивлялися, щоб побачити найгірше - татарську кінноти. Стяги миготіли у повітрі і коні здіймали копитами куряву, що ставала дедалі ближче. У степу від татарина не втечеш, і молодий козак вже приготувався віддати своє життя. Та не судилося йому сьогодні помирати. Третій козак - пружній, схожий на кота у чоловічій одежі, промовив: - Щось вони далече зайшли. Чи не час, батьку Йване, розігнати вже?
- Та може вже й пора, та не велено нам. Сам ти, Кіт, знаєш. - похмуро відповідав старий.
- Та скільки ж вони сел попалять отак? - промовив козак.
- Сам знаєш…
- А як же ми виберемося з халепи? - обізвався молодий.
- Та то нам не важко, Лукаше… - одповідав Кіт.- Спішимось тільки.
Козаки спішились, і старші спокійно набивши люльки, закурили. Лукаш помітно нервував. Татари наближалися.
- Ну то як ми сховаємось? - знов запитав він.
- А хто казав що ми будемо ховатися? - ледь не розреготався старий.- Ото ще втнув!
- Встромлюй списа в землю, коня до списа в’яжи та сам тримайся за нього. - З посмішкою сказав Кіт.
Козаки, тісно стоячи у степі округ трьох списів, встромлених у землю, дивилися на татарський загін. А татари, наче нічого не бачачи їхали на них.
- Як це так? Невже вони нас не бачать? - Лукашеві стало цікаво.
- Чого ж? Бачать. - старий примружено дивився на татар. - Та ми три тополі для них. зараз побачиш.
Загін кінноти наблизився впритул. На відстань списа. На відстань простягнутої руки. І… татарські воїни об’їжджали козаків, обтікаючи їх наче хвиля камені на березі. Лукаш добре бачив шаблі, списи, сагайдаки, прудких татарських коней і самих татар - чорнявих суворих людей. Та татари нічого не помічали. Згодом минувши козаків, татари щезли за обрієм.

4 коментарів до “Українське”

ahexion

1:35 am / 29 Лют. 2008

Серед безкрайнього степу повільно рухалися три постаті на конях.**надто швидкий початок, починаєш в одному реченні про степ і одразу переходиш на постаті щей повільні та щей на конях, не вписується в продовження**
Палюче сонце виблискувало на небосхилі**виблискувало цікаве слово, перше шо спадає на думку при його прочитанні це сонце шо відображається на чомусь, наприклад, сонце може відблискуватись на панцирі**, а повітря, наче застигле у кисіль, забивало груди**у степу навряче можна знайти таке повітря )) хіба шо десь під чорнобилем**
. Степ стілився сірим килимом**коли світить сонце степ по суті не може бути сірим**, і кущі на невеличких пагорбах**де ти бачив у степу пагорби?** здавались хижими марами,** що от от стрибнуть на тебе**перереробити**. **Та козаки, не зважаючи ні на що, їхали степом**а нашо їм зважати у степу? на кущі)))**. **А ясна зірка Сонце палила так, що здавалось от от степ займеться і вистрибне червоним полум’ям.**багато використовуєш слів - сонце - степ _ в одному абзаці,перемішуєш опис з дією, тут тобі червоне зірко сонце і тут тобі козаки…***

**- Чи скоро вже, батьку доїдемо?**думаєш козаки можуть так спілкуватись?)) надто квадратно, переробить** - **питав наймолодший козак**імена, в діалогах треба використовувать імена**. Але старий дід, схожий у своїй старості на дуба**якшо бути схожим у старості на дуба то це десь років з 800-1200 треба мати на вигляд)))шото за мумія буде, можна в мудрості**, лише посміхавсь у вуса та **багатозначно мовчав**шо за козак такий, не відповідає на запит наймолодшого?))так не піде**. Козаки їхали**хє, добре шо не летіли**
**Сонце виринало з під землі, і знов під нею ховалося, дні спливали**якесь дивне сонце! а тешо дні минаютьто ясно, тобі не вистачає слів шоб описати дію**. **І от одно разу на обрії щось з’явилося**шо це було? мабуть НЛО!)))так речення не будують***. **Спочатку не видко було, що то є, і козаки терпляче вдивлялися у далечінь.**жохливо)) вдивлялись у далечинь))) мабуть на сніданок аманіта мускарія булахДД*** Вдивлялися, щоб побачити найгірше - татарську кінноти**тю, їм тіки і давай цих кінноту! вони любили порубати, нічо “найгіршого” не бачу***. **Стяги миготіли у повітрі**миготили у повітрі, цікаве слово, спадає на думку блимання, мигання, прапор думає миготіти не може в принципі, нє хє ну якшо після аманіта мускарія…хДД*** і коні здіймали копитами куряву, що ставала дедалі ближче**курява мабуть ближче не стане, а от коні цілком можливо**. ***У степу від татарина не втечеш, і молодий козак вже приготувався віддати своє життя.**а інші шо закапалися під землю?)))** Та не судилося йому сьогодні помирати.**чо вже бьються там чишо? ану ану розтупиться дайте подивиться! ))*** Третій козак - пружній,** знову чисельники, не треба їх використовувати на такому тлі, можеш сказати “десять мільярдів воїнів за власну свободу, непохитно стояли живим кордоном в безкінечному степі, котрий в свою чергу відображав, здавалось безкінечну кількість своїх захисників” ну типу того*** схожий на кота у чоловічій одежі**шозанах?хД так це афтар снідав мускарія?)))***, промовив: - Щось вони далече зайшли. Чи не час, батьку Йване, розігнати вже?** ну це більше не на промову схоже ана шось типу “шота голова болить, ваня наливай ще по 100″

- Та може вже й пора, та не велено нам. Сам ти, Кіт, знаєш. - похмуро відповідав старий.**надто багато крапок, нічо не зрозуміло, в діалогах не треба гальмувати, тим паче на тлі активних дій, там же ж начебто кінота йде**
**- Та скільки ж вони сел попалять отак? - промовив козак.**тю, та які там села посеред степу**
**- Сам знаєш…**то чо питав? заповнюєш простір**
**- А як же ми виберемося з халепи? - обізвався молодий.**халепа то дещо інше, а тут типу кіноти багато і треба окопи копати.**
**- Та то нам не важко, Лукаше… - одповідав Кіт.- Спішимось тільки.
Козаки спішились, і старші спокійно набивши люльки, закурили. Лукаш помітно нервував. Татари наближалися.**бугого ))))) я продовжу “Кіт дістав матрац і розкладний стіл, Йван почав складати з бревен шо лежали посеред степу невеличку хату, молодшій козак розпалив багаття і почав чистить картоплю, третій козак вирішує прийняти сонячні ванни. татари наближалися. ХДД***
**- Ну то як ми сховаємось? - знов запитав він.**знову ти не знаєш шо сказати**
**- А хто казав що ми будемо ховатися? - ледь не розреготався старий.- Ото ще втнув!** втнув - асоціюється більше з дією, тут краще шось типу “ляпнув” шось в цьому дусі**
**- Встромлюй списа в землю, коня до списа в’яжи та сам тримайся за нього. - З посмішкою сказав Кіт.**це з серії “сделай сам”))) інструкція по применению))нє так не піде**
**Козаки, тісно стоячи у степі округ трьох списів, встромлених у землю, дивилися на татарський загін. А татари, наче нічого не бачачи їхали на них.**нє ну а якшо б бачили шо звернули би з дороги? ))) - ти бачиш це? - шо? - он попереду три списа - ну, довколо козаки за руки взялись - так в коло стали - шо робитимемо? - тишо? ясно шо робитимемо, вбиваємо себе, у нас вирістають крила і ми пройдемо понебу через них - файний план начальнику!”))))***
**- Як це так? Невже вони нас не бачать? - Лукашеві стало цікаво.**ага аманіта мускарія так і діє ХДД***
**- Чого ж? Бачать. - старий примружено дивився на татар. - Та ми три тополі для них. зараз побачиш.**ми люди-килими, килимові люди, ми мирно висімо на стінці і збираємо пил, для них ми лише речі, але це не так!**
**Загін кінноти наблизився впритул. На відстань списа. На відстань простягнутої руки.**це типу і вони наблизились впритул, впритул, впритул,… дуже в притул, практично впритул але в притул!** І… татарські воїни об’їжджали козаків, обтікаючи їх наче хвиля камені на березі.**в минулому часі таке не кажуть** Лукаш добре бачив шаблі, списи, сагайдаки, прудких татарських коней і самих татар - чорнявих суворих людей.**ага дивно шо не рудих веселих дівчат** Та татари нічого не помічали. Згодом минувши козаків, татари щезли за обрієм.**багато використовуєш однакових слів***

карочє шо сказати, видно шо юзаєш словники, підбираєш синоніми, але так книги не пишуть. важливий момент присутності самого автора на місці подій, котрий бачачи все , описує своїми словами, ти підбиваєшся в якісь кордони, це не правильно як на мене. книгу повинно буть легко читать, на одному диханні, тим паче українською, а ти наворотив в одне речення пхаєш такі слова шо і по одинці важко вимовляються. це краще оминати. треба використовувати фразеологізми, без них буде мертва книга, без душі. ніяких чисельників типу перший, другий, третій , козаки, а тим паче характерники це не уніфікована армія, чи підрозділ.
дуже складно практично ніяково у тебе з описом середовища, ти можеш описати легкій вітерець такими словами шо він перетворюється автоматично на буревій. достатньо сказати - яскраве сонце, океанично синє небо, а цей чарівний вітерець, на стільки легкий, шо коли він торкався мене, здавалось, сама невагомість оточувала моє тіло. цей степ, це краєвид, що ще треба для спокою душі? для її розвитку. тільки спокій. спокій і час.
ми живемо в лиху годину війн, знецінення людського життя. спокій селиться в твоєму серці тільки тоді, коли ти стоїш однією ногою на своїй землі, а іншою на спині мертвого татара. Подивишся в небо, підіймеш прапор, і стає легко, стає спокійно.
така година, такі часи.